Правозащитний раздел Голоса Правды
Блоги журналистов

Юрий Скиба: Национальная идея… по-гоголевски

Юрий Скиба: Национальная идея… по-гоголевски

Выдвинутая нардепом Ринатом Кузьминым  крайне актуальная инициатива о разработке ЦИВИЛИЗОВАННОЙ национальной идеи в нашей горемычной неньке невольно подтолкнула к неожиданному предположению: как бы к ней отнёсся наш гениальный сатирик, чародей слова, к тому же земляк-полтавчанин Николай Васильевич Гоголь, оказавшимся чужим среди своих из-за «непатриотичной» русскоязычности? Хотя, по убеждению классика отечественной  юмористики Остапа Вишни, «він навчив сміятися по-українськи всенький світ»…

Язык мой – враг твой!

Ох, и поиздевался бы он над суетными потомками за своё бездарное «отлучение» от родимых корней! Надо же было додуматься «национально озабоченным» культуртрегерам – на основании языкового признака вывести за пределы отчей духовности  её страстного воспевателя, предоставив ему зарубежно литературную «прописку» в учебно-воспитательных программах… Да ещё на уровне и впрямь иноземных литераторов – всего по несколько часов как в средней, так и высшей школе. Стоит ли поражаться умножению «интеллигентов» сродни участникам телешоу, осуждавших Гоголя за «упослідження рідної мови»? В отличие от «послідовно патріотичного Кобзаря».  При этом упуская либо не зная (судя по уровню образования, второе более вероятно), что вся шевченковская проза отмечена аналогичной «греховностью», будучи тоже русскоязычной…

Бдительным министерским просветителям предлагаю компромиссный выход из щекотливой ситуации по обоим «ущербным» классикам – разделить их творчество на «свою» и «чужую» части. Скажем, «украинский» гоголевский цикл («Вечера на хуторе близ Диканьки», «Миргород») развёрнуто изучать в курсе отечественной литературы, остальное – походя в зарубежной. Совокупно с «москальскими» повестями Тараса Григорьевича. А что? Поделом им за «поступки ворожій мові»!

Логично поинтересоваться: в какую «графу» вносил себя сам Николай Васильевич? Красноречивый ответ содержится в его письме А.О.Смирновой за 1844 год: «Скажу вам одно насчет того, какая у меня душа, хохлацкая или русская... Не знаю... Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому пред малороссиянином. Обе природы слишком щедро одарены Богом, и как нарочно каждая из них порознь заключает в себе то, чего нет в другой, — явный знак, что они должны пополнить одна другую. Для этого сами истории их прошедшего быта даны непохожие одна на другую, дабы порознь воспитались различные силы их характера, чтобы потом, слившись воедино, составить собою нечто совершеннейшее в человечестве».

Да за эти «зрадницькі» признания, по логике  нынешних отчих идеологов, творчество их автора небось следует не только прокатить на телешоу – немедля внести в чёрный список «невъездной» беллетристики! Чем не сюжет для продолжения «Страшной мести»?

Кстати, о неразрывности «изменника» с  родимой сторонкой свидетельствует генеалогия знаменитого исследователя Океании Николая Николаевича Миклухо-Маклая. Согласно семейному преданию, он – дальний потомок куренного атамана-сечевика Охрима Макухи, у которого было три сына: Омелько, Назар и Хома. Все они воевали против Речи Посполитой за волю Украины. Однако Назар, полюбивший польскую панночку, переметнулся к врагам-шляхтичам в крепость, осаждённую запорожцами.  Его братья решили выкрасть предателя, подговорив того на встречу. Связав единокровного отщепенца, потащили его к своим. Отбиваясь от наседавших ляхов, погиб Хома, но Омельку удалось добраться с ношей  к  отцу.  А  тот  собственноручно  казнил  сына-клятвопреступника.  Не  правда ли, оч-ч-чень напоминает сюжет «Тараса Бульбы»? И не случайно, поскольку Гоголь услышал сию историю от родственника Миклухо-Маклая, обучаясь в Нежинской гимназии, и со временем воплотил в героической повести.

Потрясающий феномен: гоголевское «иноязычие» куда эффективнее пробуждает украинское самосознание, нежели «суперсвідомі» писания некоторых современных «классиков», вместе взятых! Хотя там присутствуют все мыслимые и немыслимые атрибуты патриотизма – «мова, віра, національні пріоритети», круто замешанные на нетерпимости ко всему «чужинському». Вот о них-то можно высказываться какой угодно речью, а о Гоголе – лишь озвученной душой нашего рода…

Перегук творчості й життя

У найскрутніші періоди, скільки себе й пам’ятаю, із глибини єства виринають спомини-обереги: розлогий кущ калини перед порогом старенької родинної хати,  густі верби над тихоплинною притокою Дніпра – Пслом, задушевна полянська пісня, світла, мов промінчик сонця, мамина колискова. А ще – навдивовижу впізнавані типажі односельців-рашівчан, котрі мешкали поруч із гоголівською дідизною (до Великих Сорочинців – рукою подати: зо два десятки кілометрів).

Ось хоча б кремезний, мов дуб, дядько Леванда. Його негарне, побите віспинами обличчя, незбагненно прикрашала добра, з хитринкою посмішка, прихована в пишних «запорізьких» вусах. На всі руки майстер, веселун, балакун, біля якого постійно юрмилася зграйка дітлахів, просячи розповісти чергову байку-бувальщину. А знав їх він – без ліку, ще й пречудово грав на скрипочці. Звісно, на слух, але як щемко та пристрасно! Водночас встигав підморгувати молодицям, доводячи до сказу свою ревниву «половину». Словом, пасічника Рудого Панька інакше, аніж у подобі дядька Леванди, не уявляю.

Та й «передріздвяний» козак Чуб легко впізнавався у його місцевому двійникові – дядькові Прокопу (по-вуличному «Лантухові» за огрядність). Пам’ятається, любив таки і чарку перехилити, і до куми заскочити. Проте й трудяга – сусідським жінкам на заздрість! Уже вдосвіта порався в господі, що була навпроти нашого обійстя.

А ондечки прямує з лісу ставна тітка Горпина – тамтешня травознайка й ворожка. До неї, ходили чутки, чоловіки чимчикували під вечір не лише за ліками та мазями… Чим не знаменита відьма Солоха?

Коханій – букет лілей

А що за чудові звичаї водилися на моїй милій Полтавщині, потужно надихаючи гоголівську музу! Здавна повелося, що весілля в Рашівці гуляли не лише вдома. Зазвичай, після застілля, з піснями-танцями господарі й гості сідали в човни (кожна родина мала власний) і відправлялися до узлісся. У чарівну місцину з поетичною назвою «Голубівщина». Там знову причащалися, веселилися, готували козацький куліш із пшона з м’ясом, духмяний чай із листя смородини, суниці, м’яти, квітів материнки, чабрецю. Коли ж сходила перша зірка, влаштовували непросте випробовування  нареченому. Той мав уплав, не скидаючи одягу, нарвати в глибоченькій затоці білих лілей, аби вручити своїй коханій. Ви коли-небудь пробували без ножа, голими руками вирвати латаття? Ой, як те складно! Зауважмо: послуговуючись лише однією рукою, другою ж – тримаючись на водній поверхні. Тож сміху, доброзичливих кепкувань, приколів не бракувало. І вже поночі «флотилія» із запаленими смолоскипами рушала додому, розносячи далеко довкіл  переливи старовинних, з діда-прадіда і таких вічно юних мелодій…

Де зародилася перша людська цивілізація?

Та чи не найвагоміший для конфліктоносного сьогодення урок від Миколи Васильовича – розуміння справжнього патріотизму. Він не крутить дулі нелюбому сусіду, не перегавкується з ним під будь-яким приводом. Навпаки, намагається, не втрачаючи гідності, налагодити партнерські, взаємовигідні стосунки. Безумовно, нам, українцям, як і всім довготривало знедержавленим націям, слід позбуватися синдрому другорядності, меншобратства. Однак – боронь, Боже! – впадати в іншу крайність – перетворювати себе з малоросів у великобатьків усього людства. Достатньо згадати галасливу кампанію виведення земної цивілізації з «протоукраїнської» трипільської культури. Зокрема, «перша людська цивілізація, – як стверджується у популярному «Словникові давньоукраїнської міфології» С. Плачинди (К., «Велес», 2007 р., стор. 8), – зародилася не в Єгипті і починалася не з меча, а з плуга і сонцеподібної хлібини. Цю хліборобську культуру заснували давні українці-першоорачі – орії (арії). Саме тут, на степових обширах між Прикарпаттям і Дніпром, сім тисяч років тому орії першими в світі приручили коня, винайшли колесо і плуг, проклали першу борозну, посіяли жито й пшеницю, спекли першу хлібину, яку згодом понесли у світи».

В якому єдинокровному серденьку від таких солодких слів не забринить струна гордості за своїх пращурів?! Повірте: мені, українцеві з пристойним родоводом (козаки й землероби), теж хотілося би перейнятися цим благородним почуттям. Та слідом за Гоголем, який у молодості дотепно провчив хвалька-однокашника, тягне взятися за дудочку і засвистіти в неї, почувши подібні вибрики фантазії ура-патріотизму…

Чия мова найкраща?

Незалежно від наукової достеменності наведеного пієтету, варто перенестися в прозаїчне сьогодення, згадати нашу ганебну бутність на тлі лютої гризні за владу  отчої «еліти» – враз зів’яне весь «першоцивілізаторський» запал. Більше того, з горлянки рветься гіркий зойк: як же ми, такі древні, звитяжні та мудрі, докотилися теперішнього сорому й руїни?! Ніби за Шевченком – «славних прадідів великих правнуки погані». На такому ницому тлі репутація правічного пупа Землі не принесе ні поваги, ні бажання співробітничати з нами. Недарма мовиться: є національна гідність і національна бундючність – явища не просто різні, а прямо протилежні. Українська ж історія, мова, культура – я глибоко переконаний – не потребують жодних «допінгів», натяжок чи недостатньо обґрунтованих узагальнень.  Рідні чесноти самостійно прокладуть собі шлях до сердець і тутешніх громадян-інородців, і сусідів-«запагорбовиків».  Лише будь на те обопільна добра воля.  Та й узагалі, не забуваймо в своєму благородному  пориванні: найкраща, наймелодійніша, найбагатша, найгероїчніша – своя рідна мова, культура, минувшина. Українцям – українська, росіянам – російська, татарам – татарська. Спробуймо-но закинути, скажімо, німцеві, що його кострубата «шпрехен» менш милозвучна, аніж італійська. Або чукчі, у лексичному запасі якого зо дві сотні слів, що його говірка бідніша за іншу. У кожного народу – власна гордість. Любімо ж себе, шануючи інших… Як те заповідали два велети, два крила родинного духу – Шевченко і Гоголь.

Поддержать «Голос Правды»

Читайте нас в «Google.News», «Яндекс.Дзен», «Facebook», «ВКонтакте», «Одноклассники», «Telegram» и «Твиттер». Каждое утро мы рассылаем популярные новости на почту – подпишитесь на рассылку. Вы можете связаться с редакцией сайта через раздел «Сообщить Правду».


Нашли на сайте опечатку или орфографическую ошибку? Выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.




  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос., рейтинг: 5)
Блоги журналистов
Auto-Translate
AfrikaansAlbanianArabicArmenianAzerbaijaniBasqueBelarusianBulgarianCatalanChinese (Simplified)Chinese (Traditional)CroatianCzechDanishDutchEnglishEstonianFilipinoFinnishFrenchGalicianGeorgianGermanGreekHaitian CreoleHebrewHindiHungarianIcelandicIndonesianIrishItalianJapaneseKoreanLatvianLithuanianMacedonianMalayMalteseNorwegianPersianPolishPortugueseRomanianSerbianSlovakSlovenianSpanishSwahiliSwedishThaiTurkishUrduVietnameseWelshYiddish
Олесь Бузина
Тема дня

Читайте также: Блоги журналистов

Юрий Скиба: Суверенная? Самостоятельная? Независимая?

Юрий Скиба: Суверенная? Самостоятельная? Независимая?

16.07.2020
Один, который не стрелял. Как офицер Гитлера спас жизни тысяч русских.: «Голос Правды» — golospravdy.eu

Один, который не стрелял. Как офицер Гитлера спас жизни тысяч русских.: «Голос Правды» — golospravdy.eu

16.07.2020
Юрий Ткачев: О языковом вопросе в...

Юрий Ткачев: О языковом вопросе в...

16.07.2020
Игорь Гужва: Марина Черенкова: Донбасс –...

Игорь Гужва: Марина Черенкова: Донбасс –...

16.07.2020
Елена Маркосян: С  интересом прочитала...

Елена Маркосян: С интересом прочитала...

16.07.2020
Юрий Дудкин: МИД Украины поприветствовал...

Юрий Дудкин: МИД Украины поприветствовал...

16.07.2020
Гибель военного медика и диверсанты. Что на самом деле произошло в серой зоне под Горловкой: «Голос Правды» — golospravdy.eu

Гибель военного медика и диверсанты. Что на самом деле произошло в серой зоне под Горловкой: «Голос Правды» — golospravdy.eu

16.07.2020
Украина вляпалась в скандал: «Съешьте его и замолчите». Посольство Украины в Ереване облили борщом: «Голос Правды» — golospravdy.eu

Украина вляпалась в скандал: «Съешьте его и замолчите». Посольство Украины в Ереване облили борщом: «Голос Правды» — golospravdy.eu

16.07.2020
Шарий: Технолог Слуги Народа поддержал «caфари» на Партию Шария

Шарий: Технолог Слуги Народа поддержал «caфари» на Партию Шария

15.07.2020
Ростислав Шапошников: Драконовские штрафы и возврат ГАИ. Что ждет водителей в 2020 году

Ростислав Шапошников: Драконовские штрафы и возврат ГАИ. Что ждет водителей в 2020 году

15.07.2020
Юрий Ткачев: В Сети широко обсуждается...

Юрий Ткачев: В Сети широко обсуждается...

15.07.2020
Василий Прозоров: Реплика Василия Прозорова #1

Василий Прозоров: Реплика Василия Прозорова #1

15.07.2020