Правозащитний раздел Голоса Правды
  • 1 Репост
Блоги журналистов

Про русскоязычного Деда Мороза от Ларисы Ницой

Про русскоязычного Деда Мороза от Ларисы Ницой

На сайте главного оппозиционного проекта Украины «Голос Правды» опубликована новая запись независимого журналиста Мирославы Бердник:

Прекрасного вам от НицойПеревела Юлия Витязева Лозанова

«В этом году она не поведет сына на новогодний праздник в садик ... Прошлогодний праздник удался на славу. Так долго добивалась, чтобы хотя бы праздник был украиноязычный. Это же украинский садик, государственный. Наконец сын прыгает среди других зайчиков и лисичек под елкой и слышит свое, родное ... Ее глаза улыбаются к сыну, а сердце томит, сердце не на месте. Исчез ее муж. Там.
Она хлопает в ладоши, кивает детям, а душа далеко. Душа заглядывает под каждый кустик, подстерегает чайкой над каждым пригорком. Сердце затаилось и ждет новостей. Оттуда.
— Здравствуйте дети! — рявкнул из дверей русскоязычный дед Мороз. Как громом прибило. Вплоть бросилась. Господи, что делает здесь этот русский "дед" ...
Сжалось сердце. Услышав необратимое. И необратимое пришло известием: «Погиб» ...
Прошел год - и опять праздник ...
— Ну вы же понимаете, это лучший Дед Мороз в Днепре. — говорит ей заведующая. — Да, он русскоязычный, но он лучший! Он ходит по всем садах. Это честь для нас, что он согласился ...
— Но вы ему платите! Выставьте за плату условие — выступление на украинском!
— Я спрошу у родителей, — говорит заведующая, — или они не будут против.
— Апять ета бандеравка здесь калотит! Праваливай, сука, в западную УКРАИНА, пока тебя нэ виперли! — подскакивает чья мама или бабушка.
... Ее дети уже никогда не увидят отца. Они уже не спрашивают, где он. Они знают, он герой, и он на небе. Он заплатил за то, чтобы дети их города радовались солнышку не в подвалах, а в уцелевших домах. Он заплатил за то, чтобы их сады и школы не разнесли вдребезги враждебные грады. Он заплатил за то, чтобы они имели возможность играть в родных дворах, а не в чужих городах со статусом «переселенец». Он заплатил за то, чтобы они вообще не знали, что такое обстрелы, чтобы не знали, как свистят пули. Он заплатил за то, чтобы ходили родными улицами. Он заплатил, чтобы они могли прийти в родные стены на родной елку. Он заплатил за всех детей их города, и заплатил дорого - своей жизнью.
В этом году она решила не вести сына в садик на Новогодний праздник. Там снова будет тот же российский Дед Мороз со своим: - Здравствуйте дети ... Нет, она не сможет это услышать снова. Отправив малыша на тот праздник, ей тоже надо будет прийти. И снова с тем «здравстуйте дети» пережить те эмоции, то состояние, то исчезновение, известие ...
Так, из всего сада она одна такая ... Не будут же все под нее подстраиваться, даже если она - вдова. Даже если ее муж - небесный воин ... вздохнула. Пусть лучше малый посидит дома. Включила телевизор.
— В Европарламенте приняли решение развернуть в Украине проект по защите прав национальных меньшинств »... — сообщил голос диктора. Онемела. Меньшинства — это те, что посылают ее из города. Меньшинства — это те, кто не позволяет украинского деда Мороза ее украиноязычному сыну хотя бы на Новогодний праздник ...
Будут защищать их. А как же она? Кто ее защитит? Она - украинка. Как-то перебьется ...
Место действия - Днепр.
Все действующие лица - реальные»

Оригинал:

"Цього року вона не поведе сина на новорічне свято в садок…

Минулорічне свято вдалося на славу. Так довго добивалася, щоб хоча б свято було україномовне. Це ж український садочок, державний. Нарешті син стрибає серед інших зайчиків і лисичок під ялинкою і чує своє, рідне...

Її очі всміхаються до сина, а серце млоїть, серце не на місці. Зник її чоловік. Там. Вона плескає в долоні, киває діткам, а душа далеко. Душа зазирає під кожен кущик, чигає чайкою над кожним пагорком. Серце зачаїлося й чекає новин. Звідти.

— Здравствуйтє дєті! – гаркнув з дверей російськомовний дід Мороз.

Як громом прибило. Аж кинулася. Господи, що робить тут цей російський "дід"… Стиснулося серце. Зачуло незворотнє. І незворотнє прийшло звісткою: «Загинув»…

Пройшов рік - і знову свято...
— Ну ви ж розумієте, це найкращий Дід Мороз у Дніпрі. – каже їй завідуюча. – Так, він російськомовний, але ж він кращий! Він ходить по всіх садочках. Це честь для нас, що він погодився…
— Але ж ви йому платите! Виставіть за плату умову – виступ українською!
— Я запитаю в батьків, — каже завідуюча, — чи вони не будуть проти.
— Апять ета бандєравка здесь калотіт! Правалівай, сука, в западную Украіну, пока тєбя нє випєрлі! – підскакує чиясь матуся чи бабуся.

… Її діти вже ніколи не побачать татка. Вони вже не питають, де він. Вони знають, він герой, і він на небі. Він заплатив за те, щоб діти їхнього міста раділи сонечку не в підвалах, а в уцілілих домівках. Він заплатив за те, щоб їхні садки і школи не рознесли вщент ворожі гради. Він заплатив, за те, щоб вони мали змогу гратися на рідних подвір’ях, а не в чужих містах зі статусом «переселенець». Він заплатив за те, щоб вони взагалі не знали, що таке обстріли, щоб не знали, як свистять кулі. Він заплатив за те, щоб ходили рідними вулицями. Він заплатив, щоб вони могли прийти в рідні стіни на рідну ялинку. Він заплатив за всіх діток їхнього міста, і заплатив дорого – своїм життям.

Цього року вона вирішила не вести сина в садок на Новорічне свято. Там знову буде той самий російський дід Мороз зі своїм:
— Здравствуйтє дєті!..

Ні, вона не зможе це почути знову. Відправивши малого на те свято, їй теж треба буде прийти. І знову з тим «здравстуйтє дєті» пережити ті емоції, той стан, те зникнення, ту звістку… Так, з усього садка вона одна така… Не будуть же всі під неї підлаштовуватися, навіть якщо вона - вдова. Навіть, якщо її чоловік - небесний воїн…

Зітхнула. Хай краще малий посидить вдома. Увімкнула телевізор.
— У Європарламенті ухвалили рішення розгорнути в Україні проект з захисту прав національних меншин»… — повідомив голос диктора.

Заніміла. Меншини – це ті, що посилають її з міста. Меншини – це ті, хто не дозволяє україномовного діда Мороза її україномовному синочкові хоча б на Новорічне свято… Захищатимуть їх. А як же вона? Хто її захистить? Вона – українка. Якось перебуде…

Місце дії – Дніпро. Всі дійові особи – реальні".

Вы можете прочитать эту запись в «Живом Журнале» Мирославы Бердник, а также оказать автору финансовую поддержку.

 Об авторе:
МИРОСЛАВА БЕРДНИК
Независимый журналист
Все публикации автора »»
Дивіться нас у «YouTube»

Читайте нас у «Google.News», «Яндекс.Дзен», «Facebook», «ВКонтакте», «Однокласники», «Telegram» і «Twitter». Щоранку ми розсилаємо популярні новини на пошту – підпишіться на розсилку. Ви можете зв'язатися з редакцією сайту через розділ «Повідомити Правду».


Знайшли на сайті орфографічну помилку? Виділіть її мишою і натисніть Ctrl+Enter.




Голос Правды
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голос.; рейтинг: 0)
Блоги журналистов
Auto-Translate
AfrikaansAlbanianArabicArmenianAzerbaijaniBasqueBelarusianBulgarianCatalanChinese (Simplified)Chinese (Traditional)CroatianCzechDanishDutchEnglishEstonianFilipinoFinnishFrenchGalicianGeorgianGermanGreekHaitian CreoleHebrewHindiHungarianIcelandicIndonesianIrishItalianJapaneseKoreanLatvianLithuanianMacedonianMalayMalteseNorwegianPersianPolishPortugueseRomanianSerbianSlovakSlovenianSpanishSwahiliSwedishThaiTurkishUrduVietnameseWelshYiddish
Олесь Бузина
Тема дня